Консультації для педагогів

«Використання логічних блоків Дьєнеша з метою розвитку логіко-математичних уявлень у дітей».

Одне з найважливіших завдань виховання маленької дитини - розвиток її розуму, формування розумових умінь і здібностей, які дозволять легко освоїти нове. На вирішення цього завдання мають бути спрямовані зміст і методи підготовки мислення дошкільників до шкільного навчання.

За своїм змістом ця підготовка не повинна вичерпуватися формуванням уявлень про числа і найпростіші геометричні фігури, навчанням рахунку, додаванню і відніманню, вимірах у найпростіших випадках. Не менш важливим, ніж арифметичні операції, для підготовки до засвоєння математичних знань, є формування логічного мислення. Дітей необхідно вчити не тільки обчислювати і вимірювати, а й міркувати.

Математична підготовка дітей складається з двох тісно переплетених основних ліній: логічної, тобто підготовкою мислення дітей до застосовуваних у математиці способам міркувань, і, власне, математичної, що складається у формування елементарних математичних уявлень. Можна відзначити, що логічна підготовка виходить за рамки підготовки до вивчення математики, розвиваючи пізнавальні здібності дітей, зокрема, їх мислення і мову.

У дошкільній дидактиці є величезна кількість різноманітних дидактичних матеріалів. Однак, можливість формувати в комплексі всі важливі для розумового, зокрема, математичного розвитку, розумові вміння протягом усього дошкільного віку, дає небагато. Найбільш ефективним посібником є логічні блоки, розроблені угорським психологом і математиком Дьенеша для ранньої логічної підготовки мислення дітей до засвоєння математики.

Золтан Дьенеша - знаменитий угорський математик, практикуючий педагог і психолог, радикально змінив стереотипне сприйняття математики як рутинної і нетворчих наукової дисципліни. Ігрова методика З. Дьенеша спрямована на те, щоб допомогти дітям дошкільного та молодшого шкільного віку в цікавій формі освоїти різноманітні математичні поняття, сформувати і розвинути найважливіші інтелектуальні навички та психологічні процеси, необхідні для здійснення самостійного логічного мислення.

Особистий педагогічний досвід і знання в галузі вікової дитячої психології допомогли З. Дьенеша винайти і впровадити концепцію шести кроків вивчення математики для самих маленьких. Крім того, теорія отримала оригінальне методичне оснащення комплексом дидактичних матеріалів у формі додаткових ігрових посібників і наочних логічних блоків, які стали ефективним інструментарієм для розвитку творчого і розумового потенціалу дітей. Методика застосовується як в офіційній педагогіці, так і в системі самоосвіти.

Ідея шести кроків освоєння математичних знань і умінь пройшла успішну практичну апробацію і довела свою результативність. Змістовні особливості кожної стадії отримали своє авторську назву:

1.Вільна творча гра.

Зміст цієї фази полягає в постановці дитині якоїсь конкретної задачі педагогом. У пошуку рішення малюк перебирає спонтанні варіанти, експериментальним шляхом знаходить правильну відповідь. Це етап знайомства дитини з завданням, яке необхідно вирішити. Так починається навчання дитини математичним премудростям.

2.Правила гри.

Подолавши етап проб і помилок, малюк приступає до другої фази - вивчення правил гри. Для вихователя або батьків важливо правильно і зрозуміло донести до свідомості дитини найважливішу інформацію про правила досягнення необхідного результату.

3.Фаза зіставлення.

Роблячи третій крок, дитина виявляється перед необхідністю виконати розумову операцію порівняння. Автор методу пропонує дорослим спробувати в грі з дітьми ідею кількох аналогічних за змістом ігор, але з різним дидактичним матеріалом. Наприклад, спочатку граємо в блоки, потім вирізаємо фігурки тваринок або викладаємо геометричні форми. Ми повинні побачити, що дитина самостійно розгадує алгоритм правильного досягнення мети, незалежно від ігрового матеріалу. Таким чином, можна переконатися в тому, що інтелектуальні дії малюка осмислені, а не є результатом механічного запам'ятовування і автоматичного відтворення. Цей етап необхідний для розвитку здібностей абстрактного мислення.

4.Знайомство з абстрактним символом числа.

На четвертому етапі затребувані будуть різні схеми, карти і ігрові таблиці для розвитку зорового сприйняття, формування навичок візуалізації, знайомства з абстрактним змістом чисел.

5.Символічний етап.

П'ятий крок підводить дитини до висновку про те, що логічні ланцюжки різних ігрових серій призводять до загального результату. Для розуміння ігрових карт необхідний спеціальний мову символів, який малюк сам створює в процесі занять.

6.Етап самостійних висновків.

Підсумковий етап буде найтривалішим. Малюк з допомогою дорослого вивчає зміст термінів аксіома і теорема, самостійно робить необхідні логічні висновки на підставі опису правил ігрових карт.

Які ж можна ставити завдання використовуючи методику раннього розвитку математичних здібностей З. Дьенеша:

-Знайомство з основними геометричними фігурами, а також поняттям еталона форми, формування вміння визначати колір і розмір об'єкта, розвиток уявлення про безліч;

-Придбання первинних навичок алгоритмічного мислення;

-Активізація пам'яті, розвиток здатності концентрувати і утримувати увагу, а також психічних процесів уяви та мовлення;

-Формування просторового мислення, навичок моделювання та конструювання;

-Актуалізація творчого потенціалу;

-Розвиток інтелектуальної культури мислення: вміння зіставляти, узагальнювати, систематизувати, робити самостійний аналіз, розуміти сенс абстрактного знака, кодувати і розшифровувати інформацію, аргументувати свої твердження.

-Виховання особистої ініціативності і вольових якостей в досягненні навчальної мети, вирішенні практичних завдань та подоланні перешкод.

«Фізичне виховання дітей раннього віку»

У нашій країні турбота про дітей - справа воістину всенародне.

Держава зацікавлена в тому, щоб маленькі громадяни мали радісне дитинство, щоб вони росли здоровими, сильними, працелюбними. Турбота про здоров'я дітей, збереження і зміцнення якого становить фізичне виховання. Немає більшої радості для батьків, ніж бачити своїх дітей міцними, здоровими, загартованими.

Щоб дитина росла здоровою, врівноваженим, фізично міцним, мав добрий апетит, повноцінний сон треба суворо дотримуватися режиму. Режим - це раціональне і чітке чергування сну, їжі, відпочинку, різних видів діяльності протягом доби. Сон, їжа, прогулянка, заняття проводяться в певній послідовності. Ритмічний розпорядок життя сприяє нормальному розвитку дитячого організму. «Правильний режим повинен відрізнятися визначеністю, точністю і не допускати винятки, крім тих випадків, коли виключення дійсно необхідні і викликаються важливими обставинами» А.С. Макаренко.

Істотну роль у вихованні здорової дитини відіграє правильна організація харчування. Під час прийому їжі у кожній віковій групі створена сприятлива обстановка (правильна сервіровка, спокійне спілкування дітей і дорослих).

Однією з умов успішного вирішення завдань фізичного виховання є активна фізична діяльність дітей протягом дня, яка забезпечується комплексним використанням усіх форм роботи:

ранкова гімнастика
фізкультурні заняття
фізкультхвилинки
спортивні та рухливі ігри
індивідуальна робота
самостійна рухова діяльність дітей
фізкультурні дозвілля та свята
загартовування

Першочергове завдання дошкільного освітнього закладу - створення оздоровчого режиму, оптимальних умов для росту і розвитку дитини, до яких відносяться:

доброзичливе ставлення до дітей
дотримання санітарно-епідеміологічних вимог (температурний режим і раціональна одяг в приміщенні і на вулиці)
раціональне харчування
оздоровчі заходи
заходи, спрямовані на зміцнення імунітету, підвищення захисних сил організму

Кожен батько хоче бачити свого малюка здоровим, веселим, добре фізично розвиненим. Дітям необхідно забезпечити потребу в рухах. З моменту народження дитина прагне до рухів. Спочатку ці рухи безладні. Однак поступово вони починають набувати більш координований і цілеспрямований характер. Рухи мають всебічний вплив на організм людини, і цей вплив незмірно вище для зростаючого і розвиваючого організму.

Активні рухи підвищують стійкість дитини до захворювань, підвищують діяльність лейкоцитів. Фізичні вправи сприяють розвитку у дітей розумових здібностей, сприйняття, мислення, уваги, просторових і тимчасових уявлень.

Під час виконання рухів з дітьми вихователь активно формує у них морально-вольові якості, цілеспрямованість. При виконанні рухів збагачується емоційний стан дітей. Вони відчувають почуття радості, підйому від виявленою при оволодінні руховими діями енергії, від розкутості і свободи їх виконання.

Дітям властиві багаторазові повторення рухів як під час оволодіння ними, так і після вже з'явився рухового уміння. Займатися з дітьми слід постійно, систематично. Велика різноманітність рухів доступних дитини створює умову для розвитку і вдосконалення рухових якостей - швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості. Біг, стрибки, метання, лазіння, вміння впевнено і вправно діяти - все це необхідне в ігрових і життєвих ситуаціях приносить успіх у спортивних іграх.

Як самостійна форма роботи з фізичного виховання є рухлива гра. Ігри проводяться з усіма дітьми або підгрупою. Індивідуальна робота спрямована на активізацію малорухливих дітей. Відомо: чим вище рухова активність дитини, тим інтенсивніше розвивається його мова. Формування рухів відбувається за участю мови. Вона є одним з основних компонентів рухово-просторових вправ.

Ритм промови, насамперед віршів, приказок, сприяє вдосконаленню динамічної координації, загальної та дрібної моторики, полегшує процес запам'ятовування. З допомогою віршованій ритмічної мови виробляються правильний темп мовлення, ритм дихання, розвивається мовленнєвий слух, мовна і рухова пам'ять.

Рекомендації батькам:

Продовжувати зміцнювати і зберігати здоров'я дітей.
Виховувати культурно-гігієнічні навички та навички самообслуговування.
Розвивати руху в ходьбі.
Навчання різноманітних форм рухової активності.
Попереджати стомлення дітей.
Використовувати в іграх вірші, потешки, пісеньки.

«Форми і методи патріотичного виховання дітей дошкільного віку»

Нашій Вітчизні потрібні громадяни з усвідомленням своєї належності до роду, краю, держави, творчі особистості етнонаціонально усвідомлені в полікультурному просторі, здорові й духовно багаті. Виховати таких громадян, “виколисати” з дітей народ, носіїв і продовжувачів його духовності,– основне завдання української національної освіти.

Формування національної самосвідомості людини запізно починати в школі. Це потрібно робити вже в дошкільному закладі, бо саме в ранньому віці закладається фундамент особистості. Втрачене на цьому етапі надолужити дуже важко. Усвідомлювати своє українство діти повинні змалечку.

Патріотичне виховання дошкільнят включає передачу дітям знань, формування на їх основі ставлення до Батьківщини та організацію доступної віку діяльності.

Базовим етапом формування у дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення ними соціального досвіду життя в своєму місті (селі, селищі), засвоєння певних усталених норм поведінки, взаємовідносин, залучення дитини до світу його культури. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини - місця, де людина народилася.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);
формування духовно-моральних взаємин;
формування любові до культурного спадку свого народу;
виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

• толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Патріотичне виховання дошкільнят - це виховання любові до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят, ставлення до свого рідного міста.

Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі - розвиток національних рис і якостей молодого покоління.

До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; заняття; ігри; розв’язування проблемних ситуацій; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи; зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи; участь у громадському житті міста та ін.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму. Якщо патріотизм - це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках). Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об'єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення", можна виділити декілька напрямків:

ставлення до природи рідного краю, рідної країни;
ставлення до людей, які живуть в рідній країні;
ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;
ставлення до державного устрою.

Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

Завдання педагога разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім'ї були свої обов'язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім'ї".

Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять тощо. Коли перебування у дошкільному закладі стає системою радісних дитячих спогадів.

Приязнь до дитячого садка пов'язана і з тим, як багато діти знають про свій дошкільний заклад, як вони в ньому орієнтуються, чи почувають себе господарями. З цією метою вихователь організовує екскурсії по дитячому садку, знайомить дошкільнят із співробітниками. Діти також повинні знати на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і смисл. Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв'язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, можна пройти пішки чи треба їхати. Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап - виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Щоб діти „відчули" своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, та ін. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх („ Хто більше назве країн", „З якої країни гості", „ Чия це казка", „З якої країни ця іграшка"), у вправах типу „ Із різних назв країн визнач нашу країну", „ Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі", „ Як написати адресу на конверті" тощо.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі - все це допомагає вирішувати поставлене завдання.

Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити. З відродженням державності України було визначено національно-історичну символіку: герб-тризуб - найдавніший геральдичний символ та синьо-жовтий прапор, кольори якого символізують вроду України, вдачу і долю українців, безкрайнє синє небо та жовті пшеничні поля.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („ Без верби і калини нема України"), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Головна мета цих занять — пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою. Для її реалізації використовуємо спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки "екологічною стежиною", відпочинок "на веселій галявині" з проведенням цікавих ігор. Дошкільнята залюбки долучаються до природоохоронної діяльності. Доброю традицією - стало проведення заходів з участю батьків.

Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером" українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).

У народі кажуть: добрий приклад - кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, бажано до дитсадка запрошувати відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема є екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Проводяться бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурси, використовуючи пісні, вірші, наочний матеріал. Дуже добре, якщо після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження.

Відповідь на запитання "Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі?" - "На Ви" - свідчить про шанобливе ставлення українців до старших людей.

Дуже важливим напрямком у патріотичному вихованні є залучення до традицій народу, до народної творчості.

Український народ має багаті традиції виховання дітей, молоді в патріотичному дусі. Так, у народній українській дошкільній етнопедагогіці знаходимо чимало прикладів того, що вже маленьку дитину виховували як вірного сина своєї Батьківщини. Такі мотиви простежуються вже в колискових піснях: "Рости, синочку, в забаву, козачеству на славу, воріженькам на розправу...".

Багатовіковий визвольний козацький рух сприяв зародженню козацької педагогіки, яка загартовувала національний характер, формувала високі лицарські якості, пошану до старших людей, жінок, виховувала фізично та духовно загартованих, з міцним здоров'ям захисників рідного народу.

Система патріотичного виховання передбачає формування у дітей уявлень з народознавства, складовими якого вважаємо мову, культуру, традиції, мораль, декоративно-прикладне мистецтво, народний фольклор. Засвоюючи матеріальні і духовні цінності, вироблені народом і людством, дитина стає людиною з відповідними рисами характеру і вдачі. Національні цінності сприяють формуванню у дітей національних якостей, у тому числі громадянських і патріотичних.

Педагогічний аспект народознавства спрямований на те, щоб діти зрозуміли і серцем засвоїли народну мораль, певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культури, оволодівали вміннями і навичками трудової діяльності.

Важливим є насичення предметно-просторового середовища, в якому перебуває дитина в умовах дошкільного закладу, предметами українського ужиткового декоративно-прикладного мистецтва (народними іграшками, керамікою, рушниками, вишиванкою, витинанкою, мальовками), та предметами народного побуту.

Вихователі повинні залучати молодих батьків до вивчення й використання народного досвіду виховання дітей, до освітнього процесу дошкільного навчального закладу через проведення нетрадиційних батьківських зборів, організацію обміну досвідом родинного виховання. Назвемо основні напрямки цієї роботи:

введення най життєздатніших народних звичаїв, традицій в освітній процес сучасного дошкільного навчального закладу;
залучення сучасних батьків до вивчення і використання у родинному спілкуванні кращих зразків мовленнєвої взаємодії з дітьми: українських колискових пісень, забавлянок, примовлянь, формул мовленнєвого етикету.

Виховання на сучасному етапі в Україні - виховання передусім національне. Людина без яскраво вираженого національного характеру — нецікава. Народ без національних рис - безлика, рафінована маса, схожа на дистильовану воду. Завдання українського дошкілля - виховувати творчу особистість, національно-свідомого громадянина.

«Розвиток мовлення

засобами художньої літератури»

Ранній вік — це час, коли дитина починає пізнавати навколишній світ і себе, вчиться ходити і говорити. Разом з мовленням у дітей раннього віку розвивається мислення. У мовленні виявляються емоційність дитини, її потреби, інтереси, темперамент — увесь психічний склад особистості.

Одним з найбільш ефективним засобів загального й мовленнєвого розвитку дитини є художнє слово. Тому всім, хто бере участь у вихованні дітей раннього віку, необхідно чітко розуміти особливості сприйняття малюками художніх творів.

Перші пів місяці життя дитина сприймає, передусім, не зміст слова, а його інтонаційне забарвлення. Малюк по-різному реагує на звернену до нього мову (посміхається, плаче, робить різні рухи головою, руками) залежно від інтонації мовлення дорослого (ласкаві, веселі, суворої, роздратованої). Психологи відзначають раннє тяжіння дітей до ритмічного сполучення звуків, слів та інтонацій, з якими вони вимовляються. Це дозволяє під час спілкування з дитиною раннього віку використовувати нескладні віршовані твори.

Після шести місяців дитина починає розуміти мову дорослих на рівні окремих слів. Це виявляється у тому, що вона повертає голову в ту сторону, де знаходиться названий дорослим предмет. З цього часу важливо супроводжувати читання художніх творів показом реальних предметів, іграшок, малюнків, рухів, дій тощо.

Розвиток сприйняття літературних творів дітьми раннього віку залежить від уміння слухати. Формування слухової зосередженості є одним з найважливіших завдань дошкільного виховання. Здатність зосереджуватися на слуханні тексту починає інтенсивно розвиватися в дітей після 1,5 років за умови систематичного використання дорослими художніх творів. При цьому слід мати на увазі, що багаторазове повторення дорослими художніх текстів позитивно позначається на формуванні в дітей інтересу до слухання. Ритміко-мелодійна структура твору, інтонаційна виразність читання дорослого й знайомі слова сприяють розумінню тексту.

Діти після 1,5 років здатні розуміти зміст нескладних художніх творів. Особливістю цього віку є наочно-дійовий тип мислення. Тому під час ознайомлення малюків з художніми творами необхідно використовувати різноманітну наочність і залучати дітей до виконання активних рухів, дій з предметами й одночасно повторення окремих слів. Заохочення і спонукання малюків до відтворення кінця віршованої фрази сприяє розвитку пам’яті й дає можливість дитині 2,5 років читати напам’ять невеликі вірші. Сприйняття тексту без використання наочність читає доступним дітям 3-го року життя при повторному читанні знайомих творів.

Отже , у ранньому дитинстві формується здатність розуміти й емоційно відгукуватися на зміст творів художньої літератури. Створення сприятливих умов і систематична робота з художніми творами дозволяє забезпечити такий рівень розвитку мовлення дітей, який надає їм можливість висловлювати своє бажання, думку, повторити те, що запам’ятали.

Художня література в освітньому процесі

Дитина…Художня література…Дитяча книжка…

Художня література – невичерпне джерело мудрості, знань, духовності, краси художнього слова для розвитку дитини дошкільного віку.

Для маленької дитини художня література й дитяча книжка є потужнім засобом емоційного розвитку, тому що спостерігаючи за виразом обличчя дорослого, який читає книгу, та розглядаючи ілюстрації, дитина м намагається наслідувати вираз обличчя того, хто їй читає вірш, казку чи оповідання, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів – показує як вони радіють, сумують, як дивуються. Слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої почуття.

Твори художньої літератури розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Оповідання та вірші про дітей вчать дошкільників взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків.

Художня література та дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного молвення.

Художня література і усна народна творчість –важливе джерело розвитку дитячого мовлення. Художня література та усна народна творчість традиційно використовувалася у вітчизняній та зарубіжній педагогіці як могутній чинник виховання і освіти підростаючого покоління. Виховна та художня цінність цього виду мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу, насамперед, мовних засобів виразності, адже мова літературного твору є найкращою, найвищою формою літературного мовлення, якому діти прагнуть наслідувати.

Живодайним джерелом розвитку художньої літератури є усна народна творчість.

Використання малих фольклорних форм є ефективним прийомом фонетичної компетентності. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету.

Серед фольклорних жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор-драматизацій, інсценування. Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей їхньої поведінки ( добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий. Злий тощо), доцільно пропонувати такі вправи, які готують до ігор-драматизацій і дають повне цілісне уявлення про конкретний персонаж.

Наприклад:

Відтворити ситуацію та діалоги персонажів, зображених на малюнку;
Відтворити мовленнєві особливості, характер певного персонажа;
Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке позитивно характеризує персонажів ( привітність, вдячність, жаль, жарт, готовність допомогти, співчуття);
Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке негативно характеризує персонажів (роздратування, байдужість, нехтування, зверхність, вередливість, глузування, ігнорування, висміювання).

Подальша робота щодо розвитку здатності дошкільників доречно й адекватно володіти інтонаційним забарвленням знайде своє місце не лише в іграх-драматизаціях, а й у мовленнєво-комунікативній діяльності різних змістових ліній.

Народні казки стимулюють художньо-мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв’язним мовленням, спонукають дитину до власної творчості.

У навчально-методичному посібнику до Базової програми «Я у Світі» - «Розвиток мовленнєвої компетентності старших дошкільників» А .Гончаренко надає приклад мовленнєвої роботи з казкою, яка проводиться зі старшими дошкільниками.

Пори року в казках

Сюжет багатьох казок вибудовується в чітко означений сезон або містить певні ознаки-загадки, на що дитина не відразу звертає увагу. Пригадавши з дітьми кілька казок, можна запропонувати їм знайти ті, де є зима чи літо, осінь чи весна, й аргументовано підтвердити своє припущення. Пора року причаїлася або мандрує по всій казці, треба лише прислухатися й знайти згадку про неї або хоча б натяк. Коли педагог або хтось з дітей відтворить цей фрагмент-загадку, доцільними будуть такі завдання: пригадати назву казки та відповідну частину сюжету, визначити сезон і подати щодо нього переконливі факти, ознаки, прояви. Тут знадобляться також народні прикмети, прислів’я, приказки, вірші про природу, власний досвід, спостереження дитини за прогностичною поведінкою тварин, рослин тощо. Тож цілісна аргументована відповідь стане розповіддю.

У яких казках оселилося літо?

* «Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Аж лізе Рак-неборак…» («Коза-Дереза»);

* «Наївшись досхочу, вовк пішов, простягся на зеленому лужку під деревом і заснув». («Про Вовка і семеро козенят»);

* «От дідова дочка закотила рукава, обполола і пісочком присипала яблуньку; яблунька подякувала , а дівчина пішла своєю дорогою». («Дідова дочка і бабина дочка»);

* «Лисиця шмигнула і помчала щодуху, аж курява встала». («Журавель і Лисиця»);

* «А кабан лежав близько біля столу у хмизу та якось комар укусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув. Кіт же думав, що то миша, та кабана за хвіст». («Пан Коцький»);

* «А бичок доти стояв на сонці, доки не розтанув». («Солом’яний бичок”)

З чого помітно, що в цих казках причаїлася осінь?

* «Ось якось підмітав Півник у дворі та й знайшов пшеничний колосок». («Півник і двоє мишенят»);

* «Коли ж летить каченят табуночок…» («Кривенька качечка»);

* «А незабаром зайчик приніс дідові капусти, стрічок, сережок, намиста доброго… І дід радий і баба рада». («Солом’яний бичок”)

Де в цих казках відпочиває зима?

«Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку…». («Рукавичка»)
«Каже Лисичка Вовкові: «Ходімо на річку та знайдемо ополонку, то ти сядь над ополонкою, хвіст всунь в ополонку, сиди та й говори «Ловись ,рибко, маленька і велика». («Про Лисичку-сестричку і Вовка»)
«Була у Зайчика хатка луб’яна, а у Лисички – льодяна». («Зайчикові хатка»)

Як у цих казках господарює весна?

«Поприходили сини увечері додому та й кажуть матері:

«Весь день орали, а ви нам не прислали обідати”. («Котигорошко»)

Окрім використання казкового жанру, варто вдаватися й до інших фольклорних форм і будувати, спираючись на розуміння та знання дітьми природи рідного краю, тематичні фрагменти міні-занять, що сприятимуть розвитку мовленнєвої компетентності.

Орієнтовані запитання (За методикою Н.Гавриш):

У яких казках гуляє і веселиться весна (літо, осінь, зима)?
По яких піснях мандрує, співаючи весна (літо, осінь, зима)?
У яких віршах заховалася весна (літо, осінь, зима)?
У яких народних прикметах знайдемо весну (літо, осінь, зиму)?

Подібні вправи-завдання готують дошкільників до складання цілісних логічних розповідей.

Ефективним методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри за сюжетом літературних творів. Завдяки рольовим перевтіленням діти вправляються у веденні варіативних діалогів. Процес підготовки до програвання цілісного сюжету поступовий, тривалий, індивідуальний.

Використовуючи фольклорні діалоги, дитина вчиться почергово з партнером відтворювати сюжет, не позбавлений інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, зміни сили голосу, темпу мовлення.

У грі-драматизації, де дітям добре знайомі сюжет, пісеньки, повтори, більшість реплік, не обов’язково дослівно відтворювати текст. При бажанні можна імпровізувати. До програвання цілісної гри-драматизації дітей готує епізодичне програвання діалогів, що переходить в ігрове вправляння у зміні темпу мовлення, інтонації, у тональному оформленні голосів персонажів.

виду заняття;
етапу опрацювання літературного твору.

Під час аналізу можна запитати, чому про ялини сказано, що вони одягли пухнасті сукні і свитки? А про кущі – що вони насунули шапки і вовною пишались?»

Слухання музичних творів, як правило, проводиться перед ознайомленням з літературними творами про пори року. Більш детальніше на цьому зупиниться керівник музичний – Діденко Тетяна Вікторівна.

Навчання висловлювати враження та переживання

У Базовій програмі розвитку дитини дошкільного віку передбачено формування у дітей молодшого дошкільного віку умінь висловлювати свої враження, оцінювати характери та вчинки літературних героїв.

Морально-етичне оцінювальне судження дитини дошкільного віку, як зазначає А.Богуш, - невелике за обсягом зв’язне монологічне висловлювання (1-3)речення, в якому дитина свідомо висловлює своє ставлення до поведінки, вчинків, характеру літературних персонажів, мотивує і аргум<