ЗДО №1 "Теремок" м. Лохвиця
Полтавська область, Миргородський район

Методичні рекомендації

МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ

Моральне виховання особистості дитини - одне з найважливіших завдань закладу дошкільної освіти. І це закономірно, тому що у житті нашого суспільства все більшої ваги набуває роль моральної поведінки кожної особистості, розширюється сфера дії морального чинника.

Моральне виховання це процес, що спрямований на цілісне формування та розвиток особистості дитини, і обумовлює становлення її відносин до суспільства, людей, праці, своїх обов'язків, тощо. Учені наголошують, що моральність є складовою комплексного підходу до формування цілісної особистості «Формування моральності є не що інше, як перетворення моральних норм, правил і вимог у знання, навички та звички поведінки особистості і їх неухильне дотримання», – зазначає І. Харламов.

Специфічною особливістю процесу морального виховання слід вважати те, що він тривалий і безперервний, а результати його відстрочені в часі. Процес морального виховання динамічний і творчий. Основними критеріями моральності людини можуть бути її уявлення, переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також вчинки по відношенню до близьких і незнайомих людей. Ми вважаємо, що моральною можна вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання, як звичні форми поведінки.

Оволодіння моральними уявленнями і поняттями – тривалий і складний процес. Діти долають великий шлях, починаючи із засвоєння моральних понять спочатку на рівні ознайомлення до повного оволодіння їх змістом. Сьогодні широко впроваджуються в практику виховної роботи ЗДО заходи, організовані на основі українських народних традицій. Традиції – це своєрідні вічні духовні підвалини розвитку народу, нації, які втілюють у собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому житті. За допомогою традицій дошкільники усвідомлюють, що знання про свій народ - це пізнання себе, свого народу, його історії та культури, усвідомлюють безперервний зв'язок з попередніми поколіннями українського народу, з їх духовним світом.

Поняття «традиції» походить від латинського слова traditio, що в перекладі означає передача. Кожне покоління входить в життя через освіту, виховання, соціалізацію, самопізнання і самотворення індивіда як особистості. І тому, саме традиції шляхом передачі соціального досвіду від старших молодшим поколінням забезпечують засвоєння найвищих національних, культурних і матеріальних (створених століттями) цінностей, норм, правил, ідеалів, відображують послідовність соціального досвіду. Традиції, спрямовані на розширення знань про свій народ, сприяють реальному особистісному вибору в житті, роботі, моралі, в сучасному естетично-творчому, побутовому відродженні національного менталітету. Таким чином традиції з'єднуються способом передачі найцінніших моральних та матеріальних здобутків українського народу минулих епох і нинішнього часу.

У філософській енциклопедії підкреслюється, що традиційними стають норми поведінки, народний досвід, ідеї, погляди, смаки, звичаї, обряди, свята та інші форми соціальних і культурних явищ. У науковій спільноті під національними традиціями розуміють своєрідні вічні духовні підвалини розвитку народу, нації, які втілюють у собі кращі досягнення в ідейному, моральному, трудовому житті

Педагогічна сутність українських народних традицій полягає у відтворенні у наступних поколінь того найкращого, що створено українським народом протягом всієї історії свого існування. Отже, виховання дітей старшого дошкільного віку на основі традицій українського народу забезпечує їх залучення до високого духовного надбання свого народу, засвоєнню і примноженню кращих звичаїв, моральних норм, естетичних цінностей та інших елементів культурної спадщини, кращих психічних якостей українського народу, специфіки його емоційної та інтелектуальної сфери, які зберігаються нацією, розвиваються і передаються нащадкам протягом століть. Серед українських діячів, педагогів М. Грушевський першим розробив концепцію національних традицій і надав їм загальнолюдського значення. Відомий педагог М. Драгоманов у своїх працях з українознавства переконливо обґрунтував національні моральні скарби як найвищі цінності.

Педагоги минулого і сучасності одностайно дотримуються думки, що зміст виховання на ґрунті народної педагогіки – це цілісний процес формування особистості та її підготовки до активної участі у суспільному і духовному житті. У вузькому, але більш конкретному значенні зміст виховання в народній педагогіці полягає у формуванні морального обличчя, інтелектуального і фізичного розвитку, прищепленні працездатності та естетичних смаків. Практика народного виховання передбачає формування у кожної людини моральних оцінок з позиції добра і справедливості, що випливає з народного поняття моралі: моральний той, хто праведний, чесний, вихований. До цих моральних норм слід віднести й такі поняття, як людська гідність, честь, колективізм. Всі вони конкретизовані в моральному кодексі народу, основні принципи якого представлені у фольклорі, зокрема в народних прислів'ях і приказках, які сформульовані стисло, з образною емоційністю, легко запам'ятовуються. Саме вони застерігають людину від таких серйозних моральних вад, як підступність, нещирість, хитрість, скупість, нечесність.

Основою моральності народна педагогіка вбачає любов до рідного краю, ставлення людини до праці, до людей, до себе особисто. Так, наприклад, українські народні приказки закликають любити свій рідний край – («Кожному мила своя сторона»), захищати її («За рідний край – хоч помирай»), боротися проти соціального гніту і несправедливості («Хліб- Сіль Їж, а правду ріж»), цінувати працю («Без праці нема плода»), поважати гідність чесної людини, цінувати справжню дружбу («Для приятеля нового не пускайся старого»), бути вимогливим до себе («Не лінися рано вставати, та змолоду більше знаті»). Щоб дитина була сміливою, а не боягузливою, її навчили – «На сміливого собака гавкає, а боягуза кусає». Засуджуючи лінь, в народі казали – «Тяжко тому жити, хто не хоче робити». Застерігаючи дітей від брехні, дітям говорили – «Правда із дна моря виринає, а неправда потопає».

Аналізуючи українські народні традиції і обряди, можна з впевненістю казати, що за допомогою прислів'їв і приказок, які відбивають такі моральні якості, як честь, гідність, відповідальність, щирість, добро, справедливість та інші, здійснюється патріотичне, трудове виховання дітей; на основі народних казок виховується: ввічливість, коректність у відносинах з людьми, працелюбність, любов до рідного краю, розуміння понять «добро» і «зло»; застосування українських народних пісень у навчально-виховній роботі призводить до виховання у дитини любові до рідного краю, батькам, праці; повазі старших, щирості, довіри, інтересу до культурної спадщини українського народу.

Надзвичайно важливу роль у формуванні моральності дошкільника відіграють народні казки. Кожна українська народна казка містить у собі своєрідно зашифровані знання, які можуть сприйматися як на свідомому, так і на несвідомому рівнях. Традиційно казкові герої поділяються на добрих і злих, але після подолання багатьох труднощів, добро завжди перемагає. Народні казки можна розглядати як перший засіб формування духовних цінностей у дитини. При цьому, у кожної дитини є улюблена казка, яку вона просить повторювати знову і знову, це та казка, принципи якої співзвучні дитячій сутності і які будуть слугувати основою її поведінки протягом подальшого життя.

Позитивний вплив казок на формування морально-ціннісної сфери дитини можна розглядати на багатьох прикладах, але спільною рисою цих народних творів є виховання у дітей найкращих якостей, що спрямовують дитячу енергію на досягнення загальнолюдських ідеалів, духовних цінностей.

Важливе місце серед народних традицій займає народний календар, у якому втілювалася етнічна історія, традиційний побут, весь уклад життя народу. Зміст народного календаря мудро спрямований на виховання у людини почуття власника рідної землі, працьовитості, ініціативності, якостей добропорядного сім'янина, гідності та інших важливих моральних якостей. Народний календар - це енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту, відпочинку народу, могутній комплекс засобів ідейно-морального, емоційно-естетичного виховання підростаючого покоління.

Залучення дошкільників до традиційних українських свят та розваг сприяють моральному вихованню дітей: вони об'єднуються загальними переживаннями, у них виховуються основи колективізму; твори фольклору, пісні та вірші про рідну країну, про рідну природу, працю, формують патріотичні почуття.

Українські народні традиції є ефективним засобом морального виховання, вони цілісно відображають сутність, характерні ознаки всього народу. Використання українських народних традицій необхідно для того, щоб повною мірою прищепити дошкільникам любов до свого народу, і в той же час, морально виховати кожного з них.

STEM-освіта для дошкільників: особливості організації освітнього процесу

Змінюються часи, діти, а отже, має змінюватися й освітній процес у ЗДО. Модернізуючи освітню систему, маємо розуміти, що освіта, насамперед повинна задовольняти потреби суспільства. Вже у найближчому майбутньому суспільство вельми потребуватиме ІТ-фахівців, інженерів, індустріальних дизайнерів, спеціалістів високотехнологічних виробництв на стику з природничими науками (фахівців з біо - та нанотехнологій). Адже ми часто розмірковуємо, як виховати художника, танцівника, співака, навчити грати на різних музичних інструментах… Для цього існує багато відповідних гуртків та студій для дітей різного віку. А от як виховати інженерів? На що потрібно звертати увагу, щоб помітити таку обдарованість? І коли у дитинки з’являється інтерес до техніки? Коли можна говорити, що росте майбутній інженер? Тут більше запитань, ніж відповідей. Та й не так і багато гуртків є сьогодні, які ознайомлюють дітей зі світом техніки та технологій. Культуру інженерного мислення слід формувати з дошкільного віку і немає значення, у що «упакувати» ці знання - в мультфільми чи в інтернет-ігри, важлива суть - розповідати  дошкільникам про науку зрозуміло, доступно й цікаво, так, щоб майбутні патони і корольови спочатку запалилися ідеєю пов’язати своє життя з інженерією і космосом, а згодом не проміняли б свою мрію на одномоментні орієнтири. Зараз відповісти на запитання, як виховати інженерів та науковців, що працюватимуть у галузі природничих наук, та математиків, можуть допомогти нові напрями освіти - STEM, STEAM, STREAM.
STREAM-освіта – новий інтеграційний підхід до розвитку, виховання і навчання дітей. Цей напрямок освіти інтегрує в собі завдання з формування в дитини загальних, наукових уявлень про світ; ознайомлення їх з інформаційно-комунікаційними технологіями; розвиток уміння експериментувати, конструювати; навчати дітей основ опрацювання змісту тексту, грамоти, математики, а також різних видів мистецтва. Тож маємо в тісному взаємозв’язку розвивати здібності дошкільників до точних та гуманітарних наук.  У центрі програми - дитина - обдарована особистість, тобто така, яка самостійно, в силу власних вікових і психофізіологічних особливостей, обирає свої дії та рішення, досягає вищого рівня пізнавального розвитку. Розвиваючи здібності, обдарованість дитини, вкрай важливо спрямувати їх у правильне річище  -  на користь добра. У пропонованій програмі це завдання реалізується завдяки цілісному соціально-психологічному проектуванню ланцюжка моделей-різновидів взаємодій педагога і вихованців, функціонування яких забезпечує прогресивне духовно-креативне зростання потенцій як дорослого, так і дитини. Ґрунтом для розвитку пізнавальних здібностей малюка є розвиток його сенсорних, інтелектуальних і творчих здібностей. Структура програми К. Крутій «STREAM-освіта, або Стежинки у Всесвіт» ·     Психолого-педагогічна характеристика дитини дошкільного віку. ·     Сенсорний розвиток - технології, читання і письмо. ·     Інтелектуальний розвиток - природничі науки, математика. ·     Розвиток творчих здібностей - інженерія, мистецтво. ·     Шляхи реалізації STRЕАМ-освіти. Пропонований інтегрований підхід до реалізації STRЕАМ-освіти дошкільнят суттєво відрізняється від традиційного комплексно-тематичного підходу в розподілі змісту освіти. Так, досліджуваний об'єкт або явище діти розглядають невідокремлено, а в комплексі з іншими предметами, явищами, подіями. Це сприяє встановленню причинно-наслідкових взаємозв`язків між ними, інтеграції освітніх ліній, об`єднаних єдиною темою.   Умови для реалізації STRЕАМ-освіти в ЗДО · Змінити концепцію побудови заняття; · Відмовитися від навчальної моделі як єдиної, крім занять організовувати також освітні ситуації, освітні подорожі, едьютейнмент, сторітеллінг, досліди - дослідження, створення колекцій, моделювання явищ та процесів, віртуальні та реальні екскурсії, заняття-милування природою, інтерактивні пізнавальні казки та історії, спостереження за дітьми тощо; · Змінити роль вихователя-авторитета на роль партнера, співучасника, співвідкривача; · Дати більше свободи дітям, їх дослідженням, спостереженням, обговоренням; · Навчати дітей знаходити в знайомих речах незнайомі властивості, а в невідомому відкрити те, що дитині зрозуміло; · Озброїтись терпінням і навчитись відповідати на чисельні запитання: Чому? Для чого? Як? Підтримувати допитливість і навчитись керувати дитячими питаннями так, щоб інформація здобулася ними самими. Це дуже складна технологія і потрібно вчитись особливому підходу до дітей і організації освітньої діяльності. Перед педагогом постає питання переосмислення своїх підходів в організації освітнього процесу. Визначальною характеристикою програми STRЕАМ-освіти є її особистісна спрямованість, коли найвищою метою інтеграції в освіті є особистість, відновлення її цілісної сутності.

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ ПРОТЯГОМ ДНЯ
 

Діти мають змогу гратися протягом всього дня як у першу, так і в другу половину. Ігри до сніданку розпочинаються з приходом дитини до садка. Завдання вихователя в цей період — так раціоналізувати педагогічний процес, щоб активно впливати на його хід та стосунки дітей.
Виховаці 4-го року життя надають перевагу іграм, у яких діти могли б якнайповніше задовольнити свої потреби в грі без склад­них особистісних взаємин. Це ігри, наприклад, з піском та водою, в які можна грати будь-якої пори року в кімнаті або на відкритому майданчику, нескладні будівельні ігри, під час яких може виникати потреба не лише в індивідуальних, а й у спільних діях, погодженні задумів. Для зазначених ігор потрібні матеріал та іграшки, що спо­нукають дітей до рухів. У другій половині року набувають оформ­леного характеру рольові ігри, які дуже подобаються малечі.
У вихованців 5-го року життя досвід ігрової діяльності значно більший, вони приносять іграшки з дому, що урізноманітнює та ускладнює ігри. Діти швидко розуміють одне одного, втілюючи свій задум. Ігри та іграшки формують почуття і думки малюків, отже, дітям треба надати якнайширші можливості гратися за ба­ жанням. Вихователь коригує гру, не порушуючи її, зберігаючи її самодіяльний і творчий характер, безпосередність переживань, віру дитини у правдивість того, що діється.
Вихованцям 6-го року життя надаються широкі можливості для самостійної гри в рольові, будівельні, дидактичні та рухливі ігри як індивідуально, так і колективно.
Ігри дітей в першу половину дня мають узгоджуватися з характером та змістом подальшої роботи. Так, при реалізації за­вдань пізнавального або мовленнєвого розвитку доречними бу­дуть ігри на розвиток мовлення, уваги, уяви. Інша спрямованість надається іграм для здійснення завдань фізичного розвитку і т. п. Отже, керівництво іграми треба узгоджувати з педагогічним про­цесом. Важливо відходити від шаблонів. У жодному разі не варто нав'язувати щось дітям, викликаючи таким чином у них спротив, вихід з гри або її припинення. Тут доречними будуть запитання, поради, рекомендації.
Для всіх груп дітей добирають ігри, які передбачають незначне розумове навантаження — з дрібними іграшками, м'ячем, несклад­ним конструктором. Немає потреби надто регламентувати ці ігри, але бажано, щоб вони давали дитині змогу рухатися. У перервах між організованими формами діяльності варто уникати ігор усією групою. Це втомлює дітей. Також недоречними будуть нові ігри, які потребують тривалих і складних пояснень. Перехід від ігор до іншої форми діяльності має відбуватися спокійно та невимушено.
Ігри на відкритому повітрі. Діти можуть продовжувати гру, розпочату раніше, якщо вона їх зацікавила, або вигадати щось нове. Ці ігри бажано всіляко урізноманітнювати, оскільки є вели­кий простір для активних рухів, тож варто якомога повніше ви­користати ці умови, щоб вихованці могли побігати, пострибати, просто побавитися.
Організовуючи ігри на відкритому повітрі, треба обов'язково враховувати такий важливий чинник, як сезонність. У холодну по­году вони мають давати достатнє навантаження, але при цьому не передбачається дотримання однакового темпу для всіх дітей, тривалої підготовки, великих зусиль, уваги. Ігри мають швидко розігрівати дітей, але без шкоди здоров'ю. Вимоги до них повинні бути індивідуалізовані, з урахуванням стану здоров'я кожного ви­хованця, погодних умов.
Дошкільнята 4-го року життя досить активні, вони багато рухаються, однак досвід рухової діяльності в них ще малий та одноманітний. Щоб підвищити активність та збагатити рухи ма­лят, потрібно створювати відповідні умови, використовувати різноманітні предмети й іграшки (м'ячі, кульки, кубики, скакал­ки тощо). Так, навесні можна організовувати різні перебіжки, по­чинаючи з найпростіших ("Конячки", "Коники", "Дожени м'яч", "Принеси предмет", "Ширше крок" тощо); підскоки та стрибки ("Стрибни вище", "Торкнися м'яча", "Спіймай метелика"); лазіння і повзання (проповзти по дошці, по лаві), гру "Квочка та курчата"; вправи з обручем, катання на гойдалках, їзда на велосипеді, ігри- забави ("Хованки", "Піжмурки", "Мильні бульбашки" тощо). Більш цільові у цьому віці ігри з піском, будівельним мате­ріалом, що є основою конструкторської діяльності. Педагог обов'­язково вчить дітей грати, створює ігрову ситуацію, безпосередньо спілкується з вихованцями, використовуючи методи безпосеред­нього впливу. Водночас має місце й опосередкований вплив че­рез іграшку, нескладну інсценізацію тощо. Малюкам цього віку до вподоби сюжетно-рольові ігри на побутові теми, пов'язані з по­всякденним життям (наприклад, дівчатка грають у ляльки, хлоп­чики — з машинами).
Вихованцям 5-го року життя можна запропонувати для самостійної гри різноманітні природні матеріали. Води і піску має бути вдосталь. Також проводять дидактичні ігри, пов'язані з ру­хом. Це ігри-загадки, де діти рухами зображують якийсь предмет або дію. їх доцільно проводити після бігу або іншого активно­го фізичного навантаження. Продовжується збагачення сюжетно- рольових ігор ("водії", "сім'я", "магазин", "залізниця", "пілоти", "лікарня", "зоопарк" тощо). Чергування ігор з правилами і без них сприяє розвиткові та урізноманітненню ігор, їхньому вихов­ному впливові на дітей. Важливий постійний контакт вихователя з дітьми як опосередкований, так і безпосередній. Хоча вміння самоорганізації ігор малюків ще невеликі, варто на них спиратися, коригуючи у разі потреби зміст та умови гри.
Дошкільнятам 6-го року життя можна запропонувати перед виходом на майданчик домовитися, у що і як вони гратимуть. Це відразу надасть спрямованості їхній діяльності. Деякі ігри (у "моряків", "пілотів", "космонавтів") можуть тривати тижня­ми, поступово розвиваючись. Доцільні ігри-драматизації (якщо план гри, послідовність дій визначено заздалегідь), дидактичні, сюжетно-рольові, рухливі ігри. Втручання вихователя має зводи­тися до порад, як ліпше організувати задуману гру. Для цього досить побіжних зауважень під час збирання на прогулянку. Для ліпшої самоорганізації бажано, щоб діти у групі знали кілька ігор і вміли у них грати. Важливий і спосіб організації дітей. Наприклад, вони можуть обрати ведучого у грі самі за допомогою лічилки або його призначить вихователь.

Ігри в другу половину дня організовують у кімнаті або на відкритому повітрі. Кімнату, в якій грають діти, бажано віддати повністю у їхнє розпорядження: розташування меблів, іграшок підпорядковується грі. Вихователь спрямовує дитячу самодіяль­ність, сам бере участь, ознайомлює дошкільнят з новою грою. Якщо вони беруть участь в іграх різних видів, виховні завдання урізноманітнюються та індивідуалізуються.

Улітку, коли дитячі знання та досвід значно збагатилися, менше часу витрачається на одягання, роздягання, збирання на прогулян­ку, є змога повніше задовольняти потреби дітей у грі.
Так, з вихованцями 4-го року життя після денного сну організовують веселі рухливі ігри, ігри з піском та іншим будівельним матеріалом. Можна запропонувати малятам побави­тися заводними іграшками, послухати музичну скриньку, пограти в нескладну дидактичну гру на зразок "Відгадай, хто покликав", "Упізнай, що це", "Хто як кричить?" Якщо погода вітряна, прохо­лодна, доцільно організувати ігри з вітрячками або запропонувати дидактичні ігри. Сонячного спекотного дня малюкам подобається купати ляльок, мити іграшки, пускати мильні бульбашки.
Улітку для дітей 5-го і 6-го років життя треба активно впро­ваджувати творчі ігри з використанням природного матеріалу. Не варто залишати поза увагою також ігри-драматизації, оскільки діти вже мають достатньо знань та досвіду для інсценізації відомих літературних творів.

Дошкільнятам 6-го року життя можна за­пропонувати дидактичні ігри, які за змістом пов'язані з навчаль­ною програмою з рідної мови, ознайомленням з навколишнім світом, з навчанням лічбі тощо. Потрібно активно впроваджувати відгадування загадок, знаходження частин предмета та його скла­дання, які проводять як з усією групою, так і з окремими дітьми. У негоду діти охоче гратимуть у настільні ігри (шашки, шахи, ігри-лабіринти, ігри з кубиками, настільний хокей тощо). Ігри забави доколі популярні й у старших дітей, їх розважають та зацікавлюють "Веселі подорожі", "Спритні рибалки" та інші. Ллє до змісту цих ігор варто поставитися вдумливо, подбати, щоб вони не лише розважали, а й слугували педагогічним цілям. Надвечір можна продовжити будівельні та рольові ігри, розпо­чаті на відкритому повітрі. У дітей накопичується достатньо об­разів, щоб грати різні ролі, зводити споруди тощо. Рівень цих ігор значно зростає за умови, якщо вихователь запропонує завдання. Можна проводити з дітьми дидактичні ігри, зміст яких досить різ­номанітний. Поєднання дидактичних ігор з іншими видами ігор дає змогу досягти значного успіху у всебічному розвиткові дітей. У цей час доречними будуть музичні ігри, в яких вихователеві від­водиться значна роль. Це — ігри-хороводи з піснями, рухливі ігри, ігри під музику, ігри-забави. Активною має бути роль вихователя і в іграх-драматизаціях.
Неабияку роль у житті дошкільників 6-го року життя відіграє гра-праця з використанням продуктів трудової та художньо-творчої діяльності. Однак, якщо ставиться завдання розвивати йде й певні навички (вишивання, склеювання, вирізання тощо), то це знижує рівень самої гри, а в багатьох випадках призводить до її припинен­ня. Тому для цих ігор доречною є така діяльність, навичками якої діти вже володіють.
Тож матеріали для ігор завжди мають бути на спеціально відведеному місці, щоб діти мали змогу розпочати різні ігри — будівельні, сюжетні, які тривають кілька днів (наприклад, "По­будова дачі", яка "переобладнується" багато разів і може перетво­ритися на іншу споруду, куди діти проводять електрику, телефон, біля якої будують сауну тощо).
Закінчується насичений цікавими і різноманітними іграми день. Вихователь нагадує, що треба навести лад серед іграшок, усе покласти на свої місця. Прибиранню також можна надати ви­гляд гри, при цьому вихователь привчає дітей до послідовності, виконання установлених правил, підтримання порядку. "Де наші робітники? — запитує вихователь. — Мабуть, пішли вечеряти. — А треба ж матеріали на склад відвезти, щоб завтра закінчити «будівництво»". Почувши такі слова, "робітники" швидко й охоче збирають матеріали. "А ви, пане водію, — запитує вихователь, — куди везете іграшки? — До шафи. — Швидше везіть, робочий день закінчується, треба ставити машину в гараж".

Методичні рекомендації щодо організації сюжетно – рольових ігор

Cюжетно-рольова гра – провідна діяльність дошкільників, яка задовольняє вікові потреби дітей та допомагає оволодіти знаннями і вміннями. У грі починається моральний та розумовий розвиток дитини, а головне – становлення особистості.

Відомі два джерела, які живлять дитячі задуми, спонукають реалізувати їх у грі.

Перше – явища і події навколишньої дійсності, які випадково спостерігають діти і які викликають у них інтерес.

Друге – продумана, послідовна організація дорослими доступних, цікавих вражень, що можуть збагачувати зміст гри.

Комплексний метод керівництва ігровою діяльністю передбачає два основних етапи:

1. Виникнення гри на основі вражень дітей у процесі ознайомлення із суспільними явищами, поглиблення і розвиток її за допомогою іграшок та замінників.

2. Активізація педагогічно доцільного змісту ігор – знань, моральних уявлень, творчості, самостійності – за допомогою рольового спілкування вихователя з дітьми, введення правил колективної гри.

Для забезпечення правильної організації та проведення сюжетно-рольової гри, необхідні:

- чіткість та послідовність планування навчально-виховної роботи з керівництва творчими іграми;

- зв’язок між навчанням на заняттях, творчими іграми та працею, спрямованими на задоволення потреби гри;

- складання перспективного планування підготовки сюжетно-рольових ігор на рік;

- конкретизація ігрової ситуації, безпосередньо вихователем у період гри, спираючись на знання та вікові особливості дітей, конкретну ситуацію, досвід, такт, педагогічну майстерність.

І. ВИМОГИ ДО ГРИ:

- кожна дитина повинна вміти виконувати будь-яку роль тієї чи іншої гри (мінятися ролями);

- вживати ввічливі слова – необхідна умова культури спілкування;

- включати в сюжетно-рольові ігри лічбу та вимір, переходячи від конкретних форм до більш абстрактних;

- ігровий матеріал має бути привабливий і розміщений у доступних для дітей місцях.

ІІ. КЕРІВНИЦТВО ВИХОВАТЕЛЯ ГРОЮ:

- знати психологічні та вікові особливості дітей дошкільного віку, індивідуальні – кожної дитини;

- завойовувати довіру у вихованців, розуміти ігрові задуми дітей, їх переживання, вміти встановлювати з ними дружні контакти;

- вміти пробудити у дитини інтерес, цікавість до гри, бажання гратися в колективі однолітків;

- добре знати структуру рольової гри, її чотири компоненти (розподіл ролей, ігрові дії ролей, ігрове застосування предметів та їх умовну заміну іншими предметами, стосунки між гравцями);

- проводити роботу з дітьми по ознайомленню з навколишнім життям, працею дорослих у різних сферах, щоб діти мали певні конкретні знання про навколишню дійсність, які б вони могли використати в грі;

- розвивати в процесі гри у дошкільників творчість, фантазію, уяву, використовуючи різноманітні прийоми: запитання, заохочення, репліку, вказівку, оцінку окремих персонажів, тощо;

- тримати в полі зору всіх учасників гри, а часом самому бути її учасником (з молодшими гратися разом, у старших дошкільників розвивати самостійність, цілеспрямованість, наполегливість);

- сприяти організації дитячого колективу у грі, вихованню дружніх почуттів, позитивних моральних якостей.

 

 

Логін: *

Пароль: *